Re:пост

joomla

Новий проект від ПК "Дружба". Організатори шукають нестандартні шляхи до захоплення уваги дітей

Палац культури започаткував новий проект. Перша «пілотна» версія відбулася 20 березня для учнів четвертої школи.

Захід носитиме регулярний характер і така сама програма буде представлена  окремо для учнів кожної южненської школи.

Такі заходи обіцяють не бути нудними для дітей, не зважаючи на серйозні теми. Принаймні цього прагнуть добитися організатори.

Перше відкрите спілкування з дітьми провів Петро Кутинець, директор ПК «Дружба». Йому і належить ідея проведення таких зустрічей. Темою заходу стала українська бандура.

Палац культури «Дружба»  - це єдине місце в Южному, де навчають грі на цьому стародавньому українському музичному інструменті. При чому бандуру не доведеться купувати, в Палаці цей інструмент є  в наявності. Колектив бандуристів та обрядової пісні «Заграва» ПК «Дружба» носить звання «народний».

Спілкування проходило у вільній формі. Інформацію про бандуру та кобзу представили у сприятливій та легкій формі.

Дітям дозволили користуватись мобільними, заходити в Інтернет і, навіть, були наведені користні посилання на тематику спілкування.

Петро Кутинець оголосив для дітей змагання: хто перший встановить до кінця заходу  у якості рингтону телефону музику бандури, той отримає 50 гривень. Переможців виявилося двоє і обидва – дівчата. Тож нагороду поділили навполовину.

Також дітям дозволили спробувати пограти на бандурі, після чого для них наживо виступили бандуристи та вокалісти «Заграви» під керівництвом Ольги Степанової.

У формі вікторини діти дізналися, що важить бандура 5 кілограмів, на аматорському інструменті 56 струн, також взнали в чому різниця між кобзою та бандурою. За правильні відповіді діти отримували призи – диски із записами пісень у виконанні «Заграви».

Найбільше дітей вразило запитання про бандуриста-японця. На кожній бандурі музиканти часто роблять певні малюнки. Діти мали вгадати, що намальовано на бандурі японця (зображення затерли для конкурсу). Варіанти були цікаві, але жоден не вгадав. Таємницю розкривати не будемо. Адже наступні школярі мають теж відгадати загадку.

Такі зустрічі триватимуть недовго – близько 45 хвилин.  Проходитимуть раз на тиждень для кожної школи окремо. Тобто  в місяць таких заходів буде чотири.  Всього за рік може бути розкрите не більше 5-6 тем.

На першому заході були присутні всі режисери ПК «Дружба» та керівники колективів, а також представники освітньої сфери міста.

В подальшому готуватимуть такі відкриті спілкування кожен колектив Палацу спільно із режисерами. Петро Кутинець виступив у якості ведучого тільки в першому «пілотному»  проекті, щоб проілюструвати як цей захід бачить він, показати приклад, від якого можна відштовхуватися.

- Це робочий матеріал. Я з ними навіть не обговорював що їм сподобалося, що – ні. Ви можете все це забракувати, але коли діло дійде до того, коли ви будете готувати свою тему, в очах уже буде хоча б те, що зробили Кутинець зі Степановою, - пояснив свою появу в якості модератора Петро Кутинець.

 

 - Головна ідея цього проекту  полягає в тому, що Палац культури бере в свою роботу ще один напрямок – просвітницький. Це не новий напрямок, просто ми багато років не могли приділити часу вихованню і просвітництву наших дітей саме формою надзвичайно сильного заглиблення в якусь дуже вузьку тему. Ми робимо концерти, ми показуємо ті самі бандури, показуємо танці, але там мінімум інформації, яка необхідна дитині для того, щоб розуміти ту чи іншу тему. Тому ми будемо брати певні теми. Це теми зі світу мистецтва. Буде окремий напрямок – українське мистецтво, український обряд, традиція, українські геніальні митці, митці світового значення. І шляхом такої надзвичайно сильної проробки, емоційними засобами впливу на дитину, ми хочемо дитині вкласти в голову те, що мистецтво є і воно поряд, воно їй колись можливо колись стане у нагоді, - розповів Петро Іванович.

- Перше – це просвітницька мета. Школа не може так емоційно подати тему, в неї інша освітня функція. Другий момент – з роками дитина, коли виросте, одружиться, буде мати квартиру, їй захочеться кудись піти. І щоб вона не думала куди піти, а згадала: «Я колись була у Палаці культури, мені це цікаво». Це наш глядач – це друга задача. Третє – діти можуть бути учасниками наших аматорських колективів. Це свого роду реклама наших колективів, - Петро Кутинець.

 

- Ви намагалися бути ближче до дітей під час зустрічі...

- В усіх проявах. Без мікрофона – це значить ближче. Я хотів бути не на сцені, а в перших рядах із ними – це теж я хотів бути ближче. Стільці розтавилися із проміжками для того, щоб діти могли швидко вийти, по друге – щоб вони не сиділи поряд, і вони трохи були розірвані. Тобто дитина більш автономна, а значить увага не на сусідів, а на тому, що відбувається.

- Навіть мобільні телефони ви задіяли в якості гри і дозволили ними користуватись. Те, що діти можуть гратися в телефонах, це не зупиняло?

- Якраз задача модератора (це не ведучий, а людина, яка з’єднує дитину, колектив, інформацію) настільки «хапанути» цих дітей, щоб навіть останньому ряду не вистачило часу для того, щоб «поштрикати» щось в телефоні. Це наша задача і певний стимул. Від особистості модератора залежить дуже багато. Так, якщо діти будуть гратися – це буде оцінка тому модератору і тій команді, яка підготує слідуючі заходи. Що вони зробили не так, що діти «штрикали» в телефон?

Наступною темою відкритої зустрічі зі школярами стане бальний танець. Організатори вже активно готуються, аби зробити спілкування легким, цікавим та корисним.

 
 
Яндекс.Метрика