Re:пост

joomla

Аліна Камалова - южненська учениця, отримала третє місце в Україні за есе "Я - європеєць".

Alina.jpg — 27.45 KбУчениця южненської авторської школи Гузика, Аліна Камалова стала третьою в Україні, взявши участь у другому Всеукраїнському літературному конкурсі есе "Я – європеєць". Організаторами конкурсу є Посольство Литовської Республіки в Україні та Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Серце до серця».

Конкурс проходив серед учнів 8-11 класів загальноосвітніх шкіл та вихованців позашкільних навчальних закладів України. Пише: "sds.in.ua"

Урочисте нагородження відбудеться у посольстві Литви в Києві на початку січня 2015 року.

Першим етапом для Аліни був обласний відбір. 19 грудня, в прямому ефірі в online - студії сайту "Re:пост", Аліна розповіла про конкурс та про головну думку, яку вона хотіла донести в есе. Як сказала, схвильована дівчина, вона порівнювала відношення до своєї країни, як до власної хати, кожного з нас.

Вона разказала, про те, що хотіла донести просту думку - Європа починається тільки тоді, коли кожен усвідомить необхідність берегти свою країну самостійно.

Однією з алігорій Аліна обрала порівняння України із своєю маленькою сестричкою, яка виховується дуже патріотично, і у свої три рочкі щиро ставиться до Батьківщини:

-   Коли вона співає гімн України, я заплющую очі і уявляю, що вона - маленька Україна. Вона також буде рости, досягати чогось, у неї можуть статися якісь падіння, злет -  вона буде це переживати. Але колись я почую знайому мелодію, відкрию очі та побачю перед собою справжню жінку - гарну. І також наша країна - вона буде європейською, я думаю, - відповіла Аліна.

Представляємо вам повний варіант тексту "Я - Євпропеець!": 

"Сьогодні безліч країн пройшли свою багатовікову шліфовку і кожна досягла певного рівня у своєму розвитку. Деякі з них дійшли до піку у своєму підйомі, деякі ще намагаються робити якісь кроки на шляху до досконалості.

Так само і Україна докладає неймовірних зусиль, щоб створити себе, досягти певних рівнів розвитку, але у нашому столітті це дуже важко. Адже сьогодні так багато українців кричать про те, як вони незадоволені своєю країною, поведінкою свого народу, його менталітетом і як сильно вони хочуть до Європи. Вони мріють про європейську культуру та цінності, безперервно сидячи у соціальних мережах. Вони мріють про європейські стандарти, розмірковуючи тільки про те що сьогодні б додати до пива: сушену рибу або чіпси. Вони мріють про європейське життя, кожний день викидаючи сміття коло урн та забруднюючи свою природу. Вони просто мріють та метають своє невдоволення у всіх підряд.

Хіба ми плюємо на килими в нашому домі? Хіба ми розбиваємо там меблі, потім намагаючись переселитися в іншу домівку через власний безлад? Хіба ми ламаємо собі ноги, потім нарікаючи, що інші можуть ходити? Невже ми після такого жаліємось, що народжені саме в цьому тілі? Так чому ж ми губимо свою батьківщину і рвемося в інші країни у пошуках кращого життя?

А може, все ж почнемо прибирання в нашому домі? Давайте витремо тут пил, перефарбуємо меблі. Пересадимо квіти і почнемо їх нарешті поливати. Погодьтеся, якщо ми просто переселимося в новий будинок з таким же мисленням і способом життя, з часом ми і там опинимося по вуха в багнюці. Ми не зможемо цінувати красу, поки не почнемо створювати її. Ми в змозі створювати прекрасне в нашому домі без додаткового матеріального ресурсу. Не потребує особливих зусиль допомога стареньким переходити дорогу, поступатися місцем у громадському транспорті, влаштування суботників та благодійних акцій. Для цього всього не потрібні гроші. Потрібне тільки бажання. Так чому ж ми намагаємося виправдати себе саме відсутністю коштів, коли мова заходить про нашу державу?
Кожен, роблячи якісь дрібниці для України, навіть ті, які не вимагають матеріальної підтримки, розвиватиме її все сильніше і формуватиме безліч приводів пишатися своєю країною.

Чому нас так приваблюють країни Європейського Союзу? Чому ми вважаємо життя в них кращим, комфортнішим? Адже кожен сам створює те, що його оточує. Люди, що сидять біля Ейфелевої вежі, не залишають після себе сміття, правда? Європейські перехожі не дозволять собі поводитися
по-хамському з незнайомцем. Так само, як і перетворювати старовинні будівлі карамельного відтінку в руїни необтяженими сенсом написами, що часто можна побачити на наших вулицях. Чому, на відміну від нас, вони створюють, а не руйнують? Я вважаю, що європейці насамперед поважають місце, де вони живуть. Хоча це менше за все пов'язане з географічним положенням країни. Ми теж європейці, але з певними відмінностями. Нам складно дотримуватися законів, ми шукаємо варіанти як їх обійти. Нам складно зробити щось корисне для свого міста, ми вміємо критикувати інших за погану роботу. Люди в процвітаючих країнах, навпаки, всіляко намагаються допомогти своїй державі зробити її краще настільки, щоб народ міг з гордістю вимовляти назву своєї батьківщини.
Так чому ж ми відмовляємося діяти? Невже так важко нарешті виховати себе? Чому ми не можемо сформувати в собі ті цінності, які так нам необхідні? Чому ми протягом всієї своєї славетної історії так прагнули до незалежності, а нарешті здобувши її, готові так легко втратити?

Держава, наче людина, проходячи крізь негаразди, біль та втрати стає сильнішою, мудрішою. На землі, политій сльозами, проростають справжні цінності гідної людини. Стає зрозумілим, що насправді погано, а що добре, до чого треба йти. Я маю надію, що цей рік, сповнений болем, переживаннями та сльозами, омив душі українського народу. Ми стали сильнішими, біда загартувала наші серця. І те, що отримали, ми ніколи не проміняємо ні на які скарби, адже ми і є той самий скарб.

І коли моя маленька сестричка, якій ще немає трьох років, кладе свою долоню до серця і тихенько починає співати Гімн України, я заплющую очі і уявляю, що вона – це нова Україна. Просто вона ще дуже маленька, але вже знає, до чого вона прагне. Швидко минуть роки, їй буде важко, вона повинна буде дуже багато вчитись, робити домашні завдання, переживати свої невдачі та радіти своїм успіхам. І колись, знову почувши знайому мелодію з рідних вуст, я відкрию очі, і побачу вже не маленьку несміливу дівчинку, а гарну, впевнену у собі жінку і зрозумію, що я в справжній європейській країні і впевнена, що хочу жити саме тут!"

Аліна Камалова, учениця 9-го класу

Авторської школи М.П. Гузика

 
 
Яндекс.Метрика