Re:пост

joomla

Володимир Коєв - один з перших серед одеських пожежних ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи

Щорічно, двічі на рік – 26 квітня та 14 грудня ліквідатор - Володимир Петрович Коєв приходить на Олександрівський проспект, до меморіалу «Одеситам-Чорнобильцям», щоб вшанувати пам’ять усіх ліквідаторів ЧАЕС та зустрітися зі своїми товаришами, з ким у 1986 році довелося разом боротися з атомним монстром.

У травні 1986 року – Володимир Коєв один з перших серед одеських пожежних, хто після  страшного вибуху на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної станції ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи. Тоді, 29-літній одесит служив старшим інженером у самостійній воєнізованій пожежній частині №4 по охороні Центрального району міста Одеси. На службу в пожежну охорону, за порадою своїх батьків - Володимир заступив у 1980 році, одразу після закінчення денного навчання в Одеському державному університеті ім. Мечникова. 

Про потужний вибух, що стався уночі 26 квітня 1986 році, на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної станції - молодий офіцер дізнався на роботі. Паніки особливої не було, адже ніхто точно не знав реальних масштабів Чорнобильської катастрофи. Щоб уникнути паніки і хаосу вітчизняні ЗМІ приховували інформацію про жахливу трагедію на ЧАЕС.

На фото - Володимир Коєв третій з права у першому ряду

«29 квітня, нас на роботі зібрав начальник Управління пожежної охорони в Одеській області  – Анатолій Дмитрович Савицький розповів про катастрофу, що сталася на Чорнобильській атомній станції і запропонував бажаючим поїхати у відрядження у Чорнобиль. – Так, я опинився у рядах перших одеських пожежних-ліквідаторів», - згадує Володимир Петрович.

Звістку про направлення молодого офіцера у відрядження на Чорнобильську станцію батьки та рідні Володимира сприйняли з розумінням, як службову необхідність. Батько – Петро Семенович Коєв, тоді служив оперативним черговим у штабі пожежогасіння обласного управління пожежної охорони, а мати – Марія Афанасіївна працювала комендантом у самостійній воєнізованій пожежній частині №2 по охороні Приморського району м. Одеси.          

«Батькам та дружині - Мар’яні, я пояснив ситуацію і сказав, що відрядження це не надовго, і хтось мусить їхати в Чорнобиль. – Діти: 3-річний Дмитро та однорічний Олексій були тоді ще малюками, і не розуміли, куди їде їх батько. Та й хвилювання сильного не було, інформації у ЗМІ про масштаби та наслідки Чорнобильської катастрофи було обмаль. Їхали, як кажуть, не уявляючи куди», - розповів далі Володимир Петрович.     

2 травня Володимир Коєв разом з 15 одеськими офіцерами працівниками пожежної охорони прибули у м. Київ, на спеціальні курси. На цих курсах, вогнеборців з усіх куточків України тиждень навчали, як поводити себе у зоні підвищеної радіації, як проводити роботи щодо ліквідації наслідків катастрофи, як забезпечувати пожежну та техногенну безпеку, під час їх проведення та інше. Після закінчення навчання Володимира Коєва разом зі своїми товаришами по службі розмістили у гуртожитку міста Прип’яті. А саме бойове чергування молодий офіцер протягом  8 діб (з 8 по 16 травня) ніс, безпосередньо на території Чорнобильської атомної станції, неподалік епіцентру вибуху між 3 та 4 енергоблоком. Досі, Володимир Петрович з хвилюванням згадує ці незабутні важкі дні та ночі несення чорнобильської вахти.

«Вранці з Прип’яті, нас забирав панцирник обкладений весь свинцевими пластинами і привозив на територію Чорнобильської АЕС. – Вахту я ніс добу через добу, забезпечував пожежну та техногенну безпеку, під час проведення на станції різних ліквідаційних робіт: при демонтажі обладнання станції пошкодженого внаслідок вибуху енергоблоку, трансформаторів, а також при проведенні газозварювальних робіт та інше. Одягнені ми були у звичайні білі комбінезони, рот прикривали ватно-марлеві пов’язки.  А навколо нас величезна радіація, у перший день вахти, я отримав дозу опромінення у 9 Рентген. Я працював на Чорнобильській станції у місцях, де радіація сягала 50 Рентген на годину. Після першого чергування у нас забрали  накопичувальні дозиметри, а замість них нам видали військові дозиметри, який починав показувати рівень радіації, починаючи лише з 50 Рентгенів на годину», - згадує далі Володимир Коєв.

Пригнічена картина від побаченого, під час несення Чорнобильської вахти, запам’яталась молодому одеському офіцеру-ліквідатору на все життя.

«Покинуті людьми міста Чорнобиль та Прип’ять, порожні будинки і квартири,  залишені хати у селах, розвалені будівлі та споруди, залишена напризволяще техніка.  Солдати, строкової служби руками збирали радіоактивні уламки, гелікоптери армійської авіації тоннами скидали на жевріючий 4-й енергоблок станції різні матеріали – з’єднання бору, доломіту, глину та пісок.  Вперше, у своєму житті побачив, яку страшну небезпеку для людства становить – радіація», - з хвилюванням розповідає Володимир Петрович.

   Чорнобильська катастрофа згадує одеський ліквідатор, тоді сильно згуртувала всіх. Люди допомагали один одному чим могли. «Відносини у нас в колективі були дуже дружні, ставились один до одного, як рідні з великою повагою, ділились останнім куском хліба. Коли потрапляєш у такі складні ситуації, все усвідомлюєш по-іншому. Адже ми всі розуміли, що наша робота на Чорнобильській АЕС пов’язана з великим ризиком для життя і здоров’я, тому ми допомагали один одному, щоб вижити. У  таких ситуаціях добре розумієш ціну людського життя, особливо в умовах підступної і невидимої радіації», - розповів далі Володимир Коєв.

Саме тому, Володимир Петрович завжди з гордістю згадує всіх ліквідаторів, особливо своїх товаришів, разом з ким довелось пройти чорнобильське пекло. До цих відважних та сміливих  людей, у нього на все життя виробилось шанобливе ставлення. Тому, Володимир Коєв чекає 26 квітня та 14 грудня, щоб у черговий раз побачитися та поспілкуватися зі своїми товаришами-ліквідаторами, які збираються під егідою Головного управління ДСНС України в Одеській області.

«Я завжди радий зустрітися і поспілкуватися з одеськими пожежними-ліквідаторами, з нетерпінням чекаю цих зустрічей. Радий, їх бачити живими. Ми з деякими одеськими ліквідаторами спілкуємося по телефону та інколи зустрічаємося», - розповідає Володимир Петрович.

Наслідки ліквідації Чорнобильської катастрофи відобразились на подальшому здоров’ї одеського ліквідатора. Володимир Коєв – інвалід II-ї групи. Майже щорічно Володимиру Петровичу доводиться проходити стаціонарне лікування. «Хотілося, щоб майбутні покоління краще піклувалися та з повагою ставилися до тих, хто тоді, ризикуючи своїм життям та здоров’ям самовіддано боровся з Чорнобильським атомним монстром. Усім ліквідаторам, хочу побажати міцного здоров’я, не сумувати та жити довго!» - побажав Володимир Коєв.

                                                                                        Автор матеріалу:Сергій ШМОРГАЛ

 
 
Яндекс.Метрика