Re:пост

joomla

Боєць АТО свою коротку відпустку присвятив відпочинку з родиною в Южному

Untitled.jpg — 33.30 Kб

Костянтин, з позивним «Електронік», приїхав з родиною в Южне на кілька днів відпочити. Після 4-х місяців перебування у зоні бойових дій, він неочікувано отримав відпустку на 10 днів. «Re:пост» зустрівся з сім’єю, коли вони прийшли у гості до волонтерів Южного «Армія-Help». Дівчата з Южного познайомилися з «Електроніком» на передовій, коли привозили допомогу від южненців. Тому вибір місця відпочинку боєць визначив не вагаючись.  

Волонтери кажуть, що коли в Южному до них в гості приходять бійці, яким вони допомагають, то усвідомлення того, заради чого працюєш посилюється. За останній рік подібні візити не рідкість. Приходять солдати і ті, які живуть в Южному і ті, які проживають у населених пунктах, що поряд. Як правило іногородні хлопці заїжджають спеціально для того, аби побачитися і подякувати нашим дівчатам за їх працю.

Візит «Електроніка» особливий. Він приїхав у місто з родиною і допоміг волонтерам на один день відволіктися. Марина і Олена розповіли, що разом із гостями навіть побували на морі, що цього літа бувало дуже рідко.

Костянтин ("Електронік") у шлюбі майже 20 років. Живе у Кіровоградській області. Має двох доньок – старшій 17 років, молодшій – 10 років. До лав української армії потрапив у березні 2015 року. Після навчання був направлений в зону АТО у складі 28-ої Одеської окремої механізованої бригади.  Отримав позивний «Електронік» за вміння налагоджувати побутову техніку.

Під час спілкування з бійцем, з його рідними та волонтерами, ми дізналися про настрої на передовій, чому Южне краще за Крим і що потрібно змінити в мирній частині України.

  - В Южне я вже давно хотів приїхати. Я тут був вже раніше і знав, що це хороше маленьке містечко. Навіть, ностальгія якась була. Плюс дівчата приїжджали до нас в АТО (від ред.- про волонтерів «Армія-Help»). То я в поїзді їхав. В соціальних мережах з Оленкою списався, кажу: «Давай мені свій номер телефону». Зізвонився і говорю: «Я їду у відпустку дня на три, хтів би дня на 3-4 приїхати в Южне. Допоможи знайти квартиру. Оленка помогла». Все одне, їдеш у відпустку і з сім’єю треба побувати на морі. Діти ждали. Ще й приїхав зненацька.   Вони не знали, що я приїду. В 2 часа ночі приїхав, тихенько в хату зайшов.

«Re:пост»: - І що?....

-   Інфаркт, - відповідають сміючись чоловік та жінка разом.

-   Сльози, - додає дружина Тетяна. – Перша думка була: «Грабують!». А потім виявилося, що це коханий прийшов, то відразу сльози. Не ждали, не гадали… "Нема, нема", - казав, що відпустки не буде. І тут о 2-й годині ночі! Це, звичайно, був шок. Але дуже приємний.

«Re:пост»: Як поставилися до того, що більшу частину відпустки у 10 днів ви проведете у Южному?

- Отлічно! Він сказав: «Ми їдемо». І у мене навіть думки не виникло, щоб сперечатися. Мені все одне де, аби тільки разом побути. Тим більше, що ми збиралися кудись поїхати на відпочинок. А тут папа наш: «Ми їдемо!». Добре! (сміється). Яка різниця де. А так більше вражень, ми походили містом, фотографувалися, це яка пам’ять буде! Головне, що разом. 

 

«Re:пост»: - Олена, як швидко вдалося знайти квартиру в Южному?

 - Квартиру нам надала одна з наших южненських волонтерок – Ксеня. Пані Леся (Чайківська) нам допомогла. Ми спочатку шукали, аби зняти, але це виявилося нереально. В тій квартирі, яку нам запропонували наші волонтери, живе молода пара. Але вона велика і такий варіант теж підійшов.

«Re:пост»: - Костянтин та Тетяно, як вам в Южному?

-   Дуже гарне містечко! – відповідає подружжя разом.

-   Особливо для дітей, - продовжує Тетяна. – Я вчора ходила по узбережжю і бачила, що всі з дітками. Море не глибоке, чисте, в принципі. Тут мені сподобалося більше, ніж там, де ми відпочивали раніше.  

-   Фонтан, спортивний комплекс – прекрасні, - говорить Костянтин. – навіть в Одесу не тягне.

«В Южному краще ніж в Саках»                                                                                                           

«Re:пост»: - А в Криму ви раніше були?

 - Звичайно! У 2013 році ми об’їздили увесь Крим: Севастополь, Балаклава, Саки. У нас родичі в Саках, ми там відпочивали. А у 2014 році родичі почали казати: «Путін – это наше всё!». Після цього ми з ними перестали спілкуватися, навіть повидаляли один одного з «друзів» у соціальних мережах. Мій племінник у Сімферополі займається  бізнесом. Раніше закупки робив на 7-му кілометрі, тепер їздить до Москви.  Там дуже сильно працює російська пропаганда.

-  Тоді, коли ми відпочивали на морі, - продовжує дружина Тетяна. – Там в основному були туристи з Західної України. Діти подружилися з ровесниками з Тернополя, з Хмельничини…   Але так сталося, що Росія рідніше…

«Re:пост»: - Южне може конкурувати з Кримом, як ви вважаєте?

-   Звичайно! - говорить подружжя в один голос.

-  Що я казав?! – продовжує Костянтин, звертаючись до своїх рідних – Що в Саках було гірше ніж тут. В Саках солені озера – це добре. Але я буквально вчора порівнював, що в Южному краще ніж в Саках. Перспектива у міста, я вам скажу, дуже сильна. Ще пару тройку років і тут піде розвиток туризму. А він у вас піде, по-любому! Буде супер!

«Тут, коли двері рипнули в сусідній кімнаті, аж тут йокає, що це може міна до тебе прилетіла»

«Re:пост»: - Скажіть, Костянтине, ви змогли переключитися на мирне життя після передової?

- Першу добу думки були тільки там. Ну як? Треба переключитися. Я точно знаю, що коли я звідси поїду – відразу повернуся в ту військову реальність. Так, я коли їхав на машині, то по лісосмугах дивився, автоматично.

«Re:пост»: - Тетяно, ви переживали за те, що ваш чоловік може сильно змінитися після того, як повернеться з АТО?

-   Так. Він у мене, взагалі, спокійний. Але він дуже це все сприймає близько до серця. Хоча він ніколи цього не показує. Завжди тримається бодрячком. Постійно мені каже: «Матя, ану не плакати!»…. Звісно, переживаю. Людина таке побачила! Молимося. Все буде добре… (витирає сльози)

-  Так, харош! Все буде добре! – заспокоює чоловік.

«Re:пост»: - А коли ви потрапили до лав армії?

-   У березні мене призвали. Потім «учєбка» і зразу в АТО. Це я в АТО вже 4 місяці.

«Re:пост»: - Чи вдалося вам адаптуватися до воєнних реалій?

-   Звикаєш. Це тут, коли двері рипнули в сусідній кімнаті, аж тут йокає, що це може міна до тебе прилетіла. Втягуєшся. В останні дні перед відпусткою я під мінометний обстріл засинав. Я перед цим довго не спав.

«Ми стоїмо за своїх дітей, щоб цієї війни не було у мене  в Кіровограді, або тут, в Южному».  

«Re:пост»: - Які настрої на передовій?

-   Патріотичні. Навіть якщо наступ – ніхто ж не боїться цього. З того боку розповідають, от Моторола появився. Вони думають, що якщо вони будуть це казати, то ми почнемо лякатися і тікати. Та ні, цього не буде. Настрої бойові. Паніки нема, нехай навіть не мріють про таке.

«Re:пост»: - А як вас забезпечують?

-  Армія нас забезпечила однією формою, парою взуття. Кепку, до речі, мені подарувала Оленка у перший свій приїзд на передову (від ред.- волонтерка з Южного).  Стосовно їжі – тут питань нема. Вода, продукти – все є. Бронежилети, каски – це повидавали в бригаді. А вже наколінники, рукавички, тактичні окуляри -  це волонтери або своїм коштом.

-   Єдине, що ми купили самі – це літні берці, - продовжує Тетяна.

«Re:пост»: - Тетяно, ви знали, що ваш чоловік знаходиться в АТО?

-   Так. Він цього не приховував. Він мені з «учєбки» зателефонував і каже: «Ми їдемо туди-то». Я в Інтернет, дивлюся на карті. Ага… там не стріляють. А потім 3 червня. Мар’їнка. Боже! Дозвонитися не можна. Це 2-4 число років 10 життя забрало. Ти дзвониш, дзвониш, а він трубку не бере. Інтернет гуде. Думки всякі… У нас була паніка. Коли подзвонив телефон, а там чужий номер, то я брала трубки і у мене руки тремтіли, і сліз стримати не могла. А коли почула його голос: «Алло!». То все… Звісно, що коли дізналася, що він на самій передовій, то було дуже важко. А потім трохи змирилася. Ну що ти зробиш, як ти можеш йому допомогти? Все буде добре. Пройде все, відслужимо, і все буде добре. І будемо приїжджати до вас, в Южне, відпочивати вже як цивільні люди (посміхається).

«Re:пост»: - Тут часто говорять, що «не хочемо воювати за Порошенка, олігархів», «війна – це чиїсь бізнес-інтереси». Вам про це ваші знайомі говорять?

- Коли це все тільки почалося, - каже Тетяна. – То він відразу сказав, що «Добровольцем я не піду, але коли прийде повістка, то я відразу піду служити». Це тоді сприймалося як жарт. Завжди ж надієшся на те, що авось пронесе. А тут раптом дзвонять чомусь мені і кажуть: «Таню, твоєму Кості прийшла повістка». Він пішов зі своїм двоюрідним братом. Звісно, «обідно» коли здорові чоловіки мене питають: «А чого він туди пішов». Ну як чого?! Він пішов за свою землю, не за Порошенка. Порошенко сьогодні при владі, а завтра ні.

-   Ми стоїмо за своїх дітей, - продовжує чоловік. – Щоб цієї війни не було у мене  в Кіровограді, або тут, в Южному. Це ж війна. З того боку росіяни, це однозначно. Вони там керують і це факт. А місцеві у них на підхваті. Краще завершити цю війну там. На Донбасі вони нищать все – інфраструктуру, людей вбивають…  І я не хочу, щоб війна була тут. Вона вам не треба. Краще думайте про місто-курорт, туризм. Це у вас буде! Побачите! У «Кримнашивців»  буде воєнна база, а вас буде курортне місто.

«Re:пост»: - Костянтине, скажіть, як ви оцінюєте бойовий стан нашої армії? Чи є нашим чим відбиватися?

-   Я не бачив дефіциту у боєприпасах. Я говорю про нас. Наш блокпост повністю забезпечений. Захищатися є чим.

«У нас мотивація в 100 разів вища»

«Re:пост»: - Раптом надійде наказ відбити наші окуповані території, це я так, кажу, зараз з області неймовірного… Українська армія зможе виконати такий наказ?

-   Звісно зможе. Якщо підуть російські літаки, то піде і наша авіація.  У нас озброєння, по великому рахунку, однакове. Але у нас мотивація в 100 разів вища. Ми на своїй землі. Якщо нещодавно затримали майора на блокпосту, а він був з Новосибірська. То що він тут забув? Чи гроші заробляють, чи «укрофашистів» пройшли бити? Але вони не на своїй землі, вони є окупантами. А окупаційні війська жодної війни не виграють.

-   У нас все було мирно, - продовжує Тетяна. – А тут на тобі, з доброго дива, хоп! війна. Чого? За що? Що не подобалося, навіть, дончанам? Від чого вас приїхали визволять? Точно, що їм потрібно відключити російські канали, щоб вони трохи думали самі. Як є, це ж твоя країна! Ну як воно так, раз! Підемо до Росії. Потім в Росії нам буде погано, то давайте ми ще мотнемося до Китаю, може там буде краще… Це ж тут твої діди-прадіди поховані.

«Re:пост»: - Олена і Марина, я знаю, що коли затримали російського офіцера, то ви якраз були в зоні АТО і саме в тому районі, де відбувалося затримання. Ви там яку інформацію отримували, що вам казали?

-   Не можна нікуди ходити, треба ховатися по підвалах, - говорить Олена Кравченко.- Нам провели інструктаж, сказали, якщо почнуть сипатися стіни, то відразу ховайтеся у підвал.

-   Мы там сидели, но к нам периодически заходили, спрашивали  не страшно нам, - продолжает Марина Гелевая. – Честно, нам страшно вообще не было. Мы понимаем, что мы сидим внутри, а наши уже родные люди там, где стреляют. Мы многих знаем уже год, мы им столько помогаем, мы больше за них переживали. Мы сидим, я говорю: «Оленка, надо за них помолиться!» И тут начинаются выстрелы. Было тяжело, что ты внутри, ничего не видишь, и ничего не знаешь, и ничем помочь не можешь. Мы единственное, что слышали, что пехота пошла. И все, и нам сказали не выходить.

-  Тоді, коли дівчата приїхали, був мінометний обстріл, - каже Костянтин. – Потім були ДРГ, ми їх відбили і вони пішли. Потім вони машинами приїжджали, мабуть забирали поранених, то ми їх вже не чіпали. А машина, в якій були російський майор і місцевий водій, то вони проґавили свій  поворот і потрапили на наш блокпост. Вони були трохи під «єтім дєлом». Вони під’їхали до наших почали питати як проїхати. А наші кажуть: «Ну всьо рєбята, ви вже приїхали».

«Re:пост»: - Ви сказали, що вони були під «єтім дєлом», а наші бійці вживають спиртне?

-   У нас сухий закон. Я за 4 місяці ні грама там не вживав. Це перший раз тут, в Южному, трохи пива випив. Там не можна пити. Якщо солдат випив, то його за це карають. А, взагалі, якщо випив, а тут атака починається. Це гірше ніж пити за кермом. Енергетики так, вживаємо. А спиртне ні.

«Re:пост»: - Інга,  я ти думаєш, коли війна скінчиться?

-   Судячи з того, що я знаю, то, вважаю, що не скоро. Рік так точно. Звичайно хочеться, щоб це скоріше закінчилося. Але час покаже…. – каже донька Костянтина.

«Re:пост»: - Ти переживаєш за тата?

-   Звичайно переживаю, але треба залишатися сильною. Досить того, що у нас мама дуже переживає, а я тримаюся, що її підтримати. Я стараюся не показувати своє хвилювання. Але за ці 4 місяці, я стала доросліша на декілька років. Був дуже великий стрес, коли батька проводжали. Це ух! Я зараз не уявляю, як будемо його проводити після відпустки.

-   Як тільки батька нашого забрали, наша молодша дочка, взагалі не могла з ним спілкуватися, - продовжує мати. – Телефон дзвоне, вона починає плакати і тікає до іншої кімнати. Дитині 10 років! Потім вже у нас виникла проблема, яку може рішити тільки папа. То я набрала, дала їй трубку і так поступово вона звикла. А то переживаєш, як він там, а тут не знаєш, як з дитиною бути. А зараз вона постійно з папою. Тільки з ранку відкрила очі, відразу до папи в гараж. І зараз від нього не відходить. Ну нічого. Буде важко нам ще раз папу проводжати, але ми  справимося. Ми вже раз це проходили, пройдемо ще раз.

«Коли ти там, то все міняється»

«Re:пост»: - Коли повернетеся з армії, то щоб ви хотіли аби тут, в мирній Україні, змінилося?

-  Ми зіткнулися з такою ситуацією, - говорить дружина. – Бійцям АТО положено земельна ділянка. Зараз прийшов він у відпустку, ми поїхали до нас в район в земельний відділ. Там нам кажуть: «В нього вже земельна ділянка є, йому не положено». А у нашого голови сільради є три сина. У одного 30 гектар землі, у іншого 15. У дітей головного бухгалтера теж є земельна ділянка. Питаю їх: «Моїй донці положено земельна ділянка? Як не як, тато в АТО». Вони сказали, що, в принципі, положено, але треба вирішувати через голову сільради. І тут ти стоїш і розумієш, що тобі нічого не світить. Бо коли мого чоловіка тільки забрали, то мені подзвонили з воєнкомату і сказали: «Яка вам потрібна допомога, чи дрова, чи вугілля. Бо поки чоловік в АТО, ви залишилися  з двома неповнолітніми дітьми. Що вам треба, ми напишемо клопотання і сільська рада має вам видати?». Воєнком написав клопотання на вугілля, на дрова. І коли це клопотання прийшло на сільську раду, мені голова і каже: «Ти що бомжуєш? Це ти якби геть бомжувала, то ми би тобі щось і допомогли». Оце хочеться помінять. Бо розумієте, наші хлопці там стоять, проливають кров. А тут нічого не міняється. Тут у влади ті, хто були, ті й осталися. Ті самі обличчя, змінився лише окрас. У них  при владі цілі сімейства. Це точно як Янукович, тільки у нас вони "міні".  У нас голова сільської ради їздить на «Октавії», при чому їздить і її син, у неї є свій водій.

-   Я повернуся і буду відстоювати наші права, думаю, що односельчани мене в цьому підтримують. Коли ти там, то все міняється. Погляди на життя. Є такі наміри, змінити тут все – не радикально, але багато що.  

Волонтери, на згадку про Южне, підготували гостям невеличкі символічні подарунки – кулон з тризубом, обруч з маками  та зірку з назвою "боже око". Сім’я  «Електроніка», не дивлячись, що тато в армії, постійно допомагає українським солдатам. В Кіровоградський області, силами лише їх села, в зону АТО відправляють цілі вантажівки. Прощаючись з южненськими волонтерами, гості з Кіровоградщини зробили і свій внесок до благодійної скриньки. А наступного року пообіцяли знову приїхати в Южне на відпочинок. 

 
 
Яндекс.Метрика